Жили ми з нею тихо і мирно, вона частенько виїжджала зі своїм чоловіком у подорожі, а під кінець мого третього курсу і повідомила: — Все, залишаю я квартиру на тебе, заміж виходжу. Їду з чоловіком жити в Чорногорію
Коли я закінчила школу в рідному Дніпрі, то задумала поїхати вчитися далі до Києва. А що? Бали в мене пристойні, на бюджет вступлю легко. А батьки обіцяли допомагати.
— Катрусю, – чесно відповів чоловік сестрі, – грошей не дам. Навіть якби не було твого цікавого стану, не дав би. Доросле життя воно таке: є гроші й бажання – граєте весілля. На свої. Немає грошей? Усе просто, йдете, реєструєте шлюб і все
Сестрі чоловіка 21 рік, вона вирішила нас із чоловіком вшанувати своїм візитом і навіть привела для знайомства свого нареченого. Нареченому, до речі, теж не набагато більше років, цілих
— Так ми завтра до вас приїдемо, як домовлялися. Паски вже спекла, яйця пофарбувала. І Микола Іванович м’ясо зробив, пальчики оближеш! Наталя завмерла. Які домовленості? Про що вона говорить? — Ганно Петрівно, ми ж… У нас інші плани на завтра
Телефон задзвонив у найбільш невідповідний момент. Наталя якраз закінчувала фарбувати останнє яйце, акуратно виводячи візерунок із квіточок і завитків. — Алло, – притиснула вона слухавку плечем до вуха,
— Одягатися почав, туалетною водою користувався, удома вечорами було складно застати, – каже Ганна, – 70 років не вік, звісно, я одразу відчула, що річ у жінці. Але я була готова до чого завгодно, до вдовиці років 60, до розлученої років 50-ти, але не до молодиці 25-ти років
— Дуже переживав, ми з братом навіть думали, що й батька слідом за мамою віднесемо незабаром, – розповідає Ганна, – вони ж 45 років разом прожили, а якщо
— Як же все смачно, – нахвалював Віталій, – дивовижно! Ви обов’язково повинні дати всі рецепти Оксаночці. Нехай вона мене теж потім такими вишукуваннями балує! Ти ж запишеш усе, так, моя краса?
Я зачинила двері за гостем із величезним полегшенням. Обернулася, думала, що моя молодша сестра обливається сльозами – адже щойно наречений пішов. Яке ж було моє здивування, коли я
— Мамо! Любов Петрівна! Учора сталося прикре непорозуміння, – Толик був посланцем доброї волі й вирішив увесь вогонь прийняти на себе, – ваше протистояння мало не коштувало близнюкам свята. Пора вже об’єднуватися і вирішувати такі питання спільно. Ми не примушуємо вас любити одне одного. Але хоча б заради онуків, можна наступити на горло своїй гордині
— Мамо, тату! – близнюки Ілля і Сашко увірвалися в спальню до батьків, щойно лише розвиднілося. — Дружино, це наші діти? – спросоння пробурмотів Толик, – Щось вони
— Якийсь непотріб суспільства, – дала визначення Олена. Усього шість квартир, а така чужість атмосфери. Не пощастило! Ох, не пощастило з сусідами… Олена вважала себе вже на голову вище за всіх тут живучих
У невеликому містечку, у старому триповерховому будинку жили кілька сімей. Будинок був старий, і навіть значився будівлею історичною, значущою за місцевими мірками. Але, як і багато інших історичних
Картоплина випала з руки чоловіка. – Чого так дорого? — Так же ж Адретта, от і дорого. До того ж час такий – весна, а в цей час усе дорого. Та й відро, глянь, велике… Бери, не пошкодуєш. — Ні, ну Адретту можна взяти, але це дорого
Валентині дісталося гарне місце: якраз навпроти воріт. Заходять люди і прилавок бачать у торгових вуличних рядах, а точніше Валентину зі своїм городнім. У неї тільки картопля та моркви
— Артему п’ять років, а Даринці – три. Їхня мама два роки тому закохалася і поїхала до свого нового чоловіка у Францію. Ось так я опинився батьком-одинаком. Якби не допомога мами, я б нізащо не впорався. — А чому вона залишила дітей? Чому не взяла їх із собою? – не витримала Марійка. — Не знаю, може, її чоловік не хотів
Марії було вже двадцять сім років. Навіть якби вона забула про це, їй би обов’язково нагадали. Насамперед, звісно, мама. Вона робила це з будь-якого приводу з приголомшливою регулярністю,
— Речі Ольки прибирай, це моя кімната, — скомандувала дочка, ледве переступивши поріг. — Валюшо. Ви сестрички. Це ваша спільна кімната тепер. Треба тобі нове ліжко тільки купити. — Ти мене не зрозуміла? Викидай цю сирітку, куди хочеш! У своєму домі я не збираюся тулитися з цією жебрачкою в одній кімнаті! — з натиском зауважила Валя
— Забирати додому не стану! Ви їй навіщо сказали? На що сподівалися? Я ж просила — всі новини тільки через мене! А ви що? Не послухалися? Чудово! Тепер

You cannot copy content of this page