Брату моєму 19 років, – усміхається Віра, – але навіть не це найголовніше. Найболючішим для мене виявилося те, що мама всі ці роки прекрасно знала про його існування. Знала про зраду батька, знала про синочка на стороні, знала про те, що татусь батьківство встановив. І мовчала
Квартира, в якій ми жили з батьками, повністю належала батькові, – розповідає Віра, – його спадок, від батьків залишилася. А тепер, коли його не стало, таке розкрилося… Вірі
Ви не маєте права! – донісся крик із туалету. – Це приватна власність! — За гратами будеш пояснювати про приватну власність! Ти двісті сімдесят тисяч вкрав, це я не рахую дрібʼязку! А за це й на 10 років сісти можна! – блиснув ерудицією Михайло. – А за особливий цинізм тобі ще й там накинуть, бо у своїх родичів красти – це гріх! У речах знайшли ще пʼятдесят тисяч, але це все що було
— Надійко, – крик чоловіка змусив здригнутися. – Ну в тебе совість взагалі є? — А я дивлюся, що ти свою втратив? – запитала вона. – У мене
Що ти робиш, дівко?! – заорав він. Аліна спокійно дивилася на нього. — Роблю те, що мала зробити ваша дружина двадцять пʼять років тому, – сказала вона холодно. – У вас амбіції дворянина, але ось біда: за все життя ви не заробили ні на палац, ні на прислугу. Усе, що ви змогли, це морально придушити дружину і зробити з неї домогосподарку
— А ти чого підтакуєш, страх втратила? – голос Антона Павловича гримів, немов грім. Він ходив взад-вперед по вітальні, міряючи кроками невеликий килим. Валерія Львівна сиділа в кріслі
Тату, на ручки! – захлипнула втомлена дитина. — Максиме, чому він тебе татом називає? – здивувалася Олена. — Та маленький він ще, ось усіх чоловіків татами і кличе. Вони ще довго гуляли квітучою Одесою. Олена із задоволенням вдихала дурманний запах магнолій, що витав у повітрі, але ще більше затьмарювало розум від присутності коханого
Минуло вже понад тридцять років від того дня, коли доля розлучила їх, але незабутні волошкові очі все ще розбурхують душу, змушуючи сильніше битися серце. Про своє перше кохання
Мені вже за 40, – кажу, – я за дипломом – “оперна співачка”, але хапаюся за все не для того, щоб у сорок три іти й жити зі свекрухою. Поки чоловік сидить дупою на своєму дипломі, я кручуся. Шию на замовлення. А він їсть, не дай боже ж схудне! Він же стільки грошей уже в свою фігуру вбухав, не можна ж, щоб пропали! Чоловік образився, речі зібрав і до мами з’їхав. Ось уже рік живемо із сином удвох
— А він сидить і не знає, що робити, – кажу з роздратуванням мамі, – спершу їм зарплату урізали, потім він трясся, що скоротять, але тим не менш
А ви ж відмовилися! – почула Христина телефоном від адміністратора кафе за тиждень до власного весілля. — Я хотіла дозамовити на пару осіб, – каже Христина, – а тут таке! Коли я відмовлялася? Я з розуму не вижила. У розмові з’ясувалося, що ще днів 10 тому, справу чинно і благородно викрутила майбутня свекруха. Приїхала і забрала гроші, відмовившись від банкету. Як їй могли віддати? Так вона не одна приїхала, а з сином, нареченим
Христина одружена з Денисом 4 роки, у сім’ї росте син, йому зараз 2 роки і 3 місяці. З житлом проблем немає: живуть у спадковій двокімнатній квартирі дружини, тож
Михайло був ввічливим і галантним кавалером, у них виявилося багато спільного. Обидва любили класичну музику і мріяли жити в приватному будинку, були розлучені і мали вже дорослих дітей. І обидва вже втомилися від самотності, кожному хотілося мати поруч близьку людину. Ірина та Михайло зігрівалися душевним теплом одне одного. У їхньому солідному віці та з негативним досвідом минулих стосунків, вони не поспішали узаконювати свої стосунки. Так і стали жити, просто цивільним шлюбом
Ірина завжди боялася самотності. Ось і вискочила заміж у 20 років. Вадим був красивим курсантом. Струнка хода і форма не давали відвести від нього погляд. Ірі було дуже
Ляже спати. Сон не йде: молодість згадує. Теж нелегко було. Можливостей менше. І ніхто, звісно, не допомагав. Ні мати, ні свекруха. Їм би й на думку не спало. Вийшла заміж, завела сім’ю – от і крутись
Невістці ввечері зателефонує, запитає, як справи? Чи є проблеми? І вислухає монолог про втому, про якісь виверти на роботі, ще про щось. І скаже, що завтра прийде. Трохи
Донька в жалобі висить на телефоні обдзвонюючи всіх в пошуках порятунку кота. Нарешті приносять якісь таблетки. Розміром із залізну 1 гривню. Почали пхати таблетки йому в пащу – дулю. Кіт, хоч і як наче вже готовий покинути цей світ, мордою крутив, плювався і кричав як паровозна сирена
У нас захворів кіт. Застудився. Лежить, лапки склав, оченята закотив, хвіст розстелив – “вибачте, якщо щось було не так”. Донька в жалобі висить на телефоні обдзвонюючи всіх в
Розчаруються, але судитися в нас можна роками, а живуть молоді, як і раніше, з ними. 7 осіб на одній кухні. Черга у ванну. Невістка ще й нахаба, яких світ не бачив. Може на кухню заявитися в стрінгах і в маєчці і плювати, що там середній брат. Не соромиться, загалом, навіть перед Сашком принадами трясе, коли Іллі вдома немає. Цією справою теж займаються голосно і зі смаком, молодший син не спить, жах, коротше кажучи
Ой, я не уявляю, як вони там усі живуть. Це ж просто жах, двокімнатна квартира, та ще й не найбільша, а в ній 7 осіб! – розповідає жінка

You cannot copy content of this page