Місяць: Серпень 2024
Віра не зводила очей з вивіски “Операційна”. Букви розпливалися в очах від багатогодинного очікування, серце шалено калатало. Віра безперервно смикала в руках улюблену машинку Ванечки, її чотирирічного молодшого
Діна, тільки-но переступивши поріг квартири, уважно подивилася на маму і сказала: — Мамо, дуже скоро до мене прийде одна людина… Ти приведи себе, будь ласка, до ладу. — Що?
Я можу зрозуміти, що зараз і без реєстрації шлюбу живуть, і невістку розумію в її горі, як ніхто інший, але ж онучці тільки 16 років виповнилося! Як таке
— Оленко, прошу тебе… вислухай мене! – ридала свекруха. — Ні, Віра Василівна. Говорити нам нема про що, – відрізала Олена. Вона подивилася на чотирирічного Івана. Він був
Моя мати була подругою одного одруженого чоловіка, від якого я і зʼявився на цей світ. Скільки себе пам’ятаю в дитинстві, постійного житла в нас не було, увесь час
— Мишко, я чого зайшов то – м’яв кепку в руках батько. – Не підможете нам із матір’ю картоплю викопати? Соромно як, у всіх сусідів уже прибрана, а
Антоніна Петрівна йшла під дощем і гірко плакала. Сльози повзли по її обличчю, змішуючись із краплями. “Одна радість – дощ іде! Ніхто не бачить сліз” – думала жінка.
Моя бабуся віддала Богу душу на руках у мами, a мама пішла при мені. Я вийшла на кухню, щоб помити руки, повернулася, a її вже немає. Сподіваюся, що
Зі своєю донькою я бачуся дуже рідко, один-два рази на рік. Вирішила з нею більше не спілкуватися і ось чому. Наприкінці 80-х років працювала я завмагом. На ті
Наш з Марією батько поїхав кудись на заробітки, і пропав, коли я навчався у п’ятому класі, а сестра – у першому. Точніше, тоді він зник із кінцями. А