Головна

Selena

— З клопами?! – коли Лариса почула це слово, вона вся засвербіла. – Мамо, у вас що, є клопи? — Були… – Лідія Петрівна опустила очі і стала нервово смикати руками. – Ми дізналися про їхнє існування три тижні тому. Стали їх шукати всюди і виявили в дивані. — І ви нас запросили до себе після цього?! – Лариса з жахом витріщила очі на свекрів. – А якщо вони цієї ночі покусали б дітей? А якщо ми їх перевеземо у свою квартиру? Про що ви думали?
Життєві історії 0
— Діточки мої завітали! – Лідія Петрівна відчинила двері й одразу почала обіймати онуків. – Нарешті ви дісталися до нас.  Новий рік, а то ще б півроку вас
— Ні, ні! Ти маєш стати на табуретку, як я! – онука зсунула бровки і випнула нижню губу, ясно даючи зрозуміти, до чого призведе непокора. Вона ткнула блискучим жезлом у напрямку імпровізованого постаменту. — Ну що ж ти, Вітя? – підхопила дружина. – Давай лізь, як і належить! Віктор, насилу зберігаючи рівновагу, поліз на хиткий табурет. Не першої молодості чоловік із неабияким черевцем, який декламує зі стільця новорічну пісеньку, мав доволі комічний вигляд, і гості тихенько хихотіли, включно з Іриною
Життєві історії 0
— Та це ж легкий флірт, гра просто, розумієш? – виправдовував чоловік. – Мені захотілося якось піти від рутини, додати новизни, вогника, полоскотати нерви… – відверто говорив Віктор.
Незабаром сім’я вийшла на вулицю. Кожен думав про своє. Діти мовчки пленталися за батьками, переживаючи, що Новий рік скасували. Ілля не розумів, що сталося з дружиною. А ще він згадував, у якій послідовності йдуть шари в салатах. Адже готувати щось доведеться, а Аня явно не стане цього робити. — Беремо те, що готувати не треба. Сир, смачну ковбаску. Багет. — Чипси! – хором закричали діти
Життєві історії 0
Багатогодинний кухонний тріп в обнімку з обробною дошкою закінчувався ближче до вечора. Миски з салатами, тарілки із закусками, деко з гарячим, напої, серветки, фужери і подряпина на свіжому
Уяви, яке було моє обурення, коли чоловік увечері закликав мене сісти за список необхідних продуктів і меню, бо до нас заявляться його родичі! — Вони запропонували, Насті теж треба розвіятися, – як про само собою зрозуміле говорив чоловік. – А як я відмовлю?
Життєві історії 0
Я весь рік просто білкою крутилася, – каже Марина. – Нова робота всі соки вичавила, та ще я й підробіток свій не кидала, все прагнула грошей побільше заробити.
Я день і ніч готова на колінах стояти, аби у вас усе добре було й не довелося б тобі ніколи вести зошит, у який записуєш усе – від хлібини до цукерки дитині на свято. І на цю останню ще спробуй – вигадай! Ось у такі моменти ти й розумієш, як багато значить, коли приходить з роботи чоловік, віддає тобі получку, а потім вибачається ще, що на чоботи нові поки що бракує тобі, але зате синові на куртку він «підшабашив». І якщо ти розумна, то обіймеш його, спасибі скажеш, а потім дістанеш свій зошит і покажеш із гордістю, що зуміла ще й на черевички Сергію викроїти. І нехай до чаю буде «печиво з нічого» на розсолі, а на вечерю порожні макарони, зв’язок між вами коштуватиме всього золота цього світу. Тому що немає скарбу дорожчого, ніж кохана людина поруч, яка думатиме про те, що тобі потрібні ці самі нові чоботи
Життєві історії 0
На! Неси на стіл! А ось це нехай Марійка поставить на маленький столик. Хто захоче – візьме сам. Света вручила блюдо з рибою і хлібний кошик доньці й
Колись давно подруга подарувала мені на іменини набір рушників. Не смійтеся. Це було в ті часи, коли хороші рушники вважалися чудовим подарунком. Знаєте, подруги вже немає. Зовсім немає. А рушники, подаровані з любов’ю, живі. І щоразу, дістаючи з шафи старенький смарагдовий рушничок із веселим вишитим дельфіном, я згадую її, мою подружку. Дивовижний світ речей. Є речі непотрібні, а є добрі. Через них ніби незримі ниточки простягаються від людей, які дарували тобі ці речі з добрими побажаннями
Життєві історії 0
На довгу добру пам’ять. Грудень – завжди головний біль. Мало того, що потрібно все встигнути переробити до кінця року, нічого не забути, заплатити комуналку, визначитися, де, коли і
— Ти ж нічого їй не зробиш? – схвильовано запитала дівчина. — Ні, якщо чинити опір не буде. Їй має бути до сімдесяти. Навіщо руки бруднити? Квартира, знаєш, яка?! Золото і гроші точно є. Дочка з Франції надсилає. Не залишить же вона тут матір на одну жебрацьку пенсію. Я коли заходив до них у першому класі, Сашко мені показував фотографії. Знаєш, скільки в неї прикрас? Дід дарував. Він якимось начальником був. Продамо їх, грошей нам надовго вистачить, – мрійливо зауважив хлопець
Життєві історії 0
Лідія зітхнула і відкинула з себе ковдру. Спекотно. На вулиці відлига, по карнизах стукає чи то дощ, чи то краплі з бурульок, що танули. А вона пам’ятала, як
Олег повернувся дуже швидко. Валя навіть здивувалася, що в передсвятковий день він так миттєво відшукав усе необхідне. Памперси і дитяче харчування, брязкальця і пляшечки – словом, усе, що може знадобитися для малюка. Крім цього, він привіз фрукти, ігристе, ікру, цукерки, ковбасні та сирні нарізки і багато ще різної смакоти делікатесної. — Це, щоб вам не нудно було зустрічати Новий рік, – пояснював він, вивантажуючи в кухні вміст важких пакетів
Життєві історії 0
Цього року зима вперто не хотіла наставати. Весь грудень тривала золота осінь, з дощами і туманами і святкового настрою не передбачалося. Але вранці 31 грудня природа піднесла справжній
— Нудно? Жартуєш чи що? Ти хоч раз чистив сніг після снігопаду, а за ялинкою з дідом у ліс їздив? А коли місяць вийде, великий, жовтий і світить на сніг, а сніг іскриться і під ногами поскрипує, а зірки, отакі ось, величезні, світять на чорному небі, наче прибиті сріблястими цвяхами, і блимають, блимають. А ти стоїш і дивишся на них закинувши голову, і здається, що вони тільки тобі світять
Життєві історії 0
— Василю, а ти як Новий рік відзначати будеш? — Я? У діда з бабою в селі. — У селі? Фууууу, це так нудно! — Нудно? Жартуєш чи
З цього моменту починалося свято. Першою, за кілька днів, з Тернівки приїздила бабусина племінниця баба Надя, дочка бабусиного найстаршого брата, за роками – майже бабусина ровесниця, названа на честь неї. Через двох Надій часто виникала весела плутанина. — Надю! – кричав на всю квартиру дядько Юра, і до нього на поклик змінялися дві Наді
Життєві історії 0
Мені сім років і в цей Новий рік у нас будуть гості. За столом я сиділа біля бабусі і дуже хотіла стати невидимкою, щоб мене, коли почнеться найцікавіше,

You cannot copy content of this page