Головна

Selena

А в листопаді, Любочка повідомила Григорію, що в неї з його директором трапилося пізнє кохання, що вони хочуть одружитися і навіть завести дитину. Гриша хотів було йти розібратися з начальником по-чоловічому, потім розсудив, що цим нічого не виправиш і дружину відпустив. Друзі навперебій запрошували його зустрічати Новий рік разом, але настрою ніякого не було
Життєві історії 0
Григорій брів святковим, прикрашеним до Нового року містом. Заглядав в ошатні вітрини. Такого Нового року в нього ще ніколи не було. Майже двадцять років сімейного життя псу під
Ганна стояла на касі й пояснювала пенсіонерці, чим «Теляча» ковбаса відрізняється від «Філейної», аж раптом почула нестямний жіночий крик із підсобки. Дівчина одразу здогадалася, що це господиня магазину, як зазвичай, через чорний вхід зайшла. «Тільки от, чому вона кричить?». Аня згадала про кошеня і, сказавши пенсіонерці, що зараз повернеться, кинулася в підсобку, розуміючи, що зараз доведеться пояснювати Валентині Павлівні, що кошеня робить усередині магазину і чому воно лежить на її дивані
Життєві історії 0
Маргарита Іванівна зібралася вже йти, як раптом почула дивний шум у спальні. — Ти не одна, чи що? – насупилася господиня квартири й несхвально подивилася на Ганну. –
Павлик чекав діда внизу, потім разом пішли до дверей, але тут їм напереріз кинулася якась жінка з сумками, кинулася, майже вже випередила, але тут послизнулася і з усього маху пірнула пінгвінчиком уперед, розтяглася, розкинувши руки й охаючи. Сумки вдарилися об обмерзлий асфальт, у них щось задзвеніло. По снігу розпливлася криваво-червона пляма, запахло варенням. — Малинове… – видихнула жінка. – Шкода
Життєві історії 0
До поліклініки йшли мовчки. Павлик пихтів, ледве-ледве встигаючи за дідом, а той широкими кроками через кучугури і замерзлі калюжі рухався попереду танкером. Дідові поступалися дорогою, відходили вбік, дивилися
Ресторан «Чайка» зустрів їх гулом голосів і дзвоном келихів. Любка розстаралася – зал прикрашений сріблястими кулями, на столах – крохмальні скатертини, живі квіти у високих вазах. — Іринка! – пролунав верескливий вигук, і до них підлетіла сама винуватиця торжества. – Нарешті! А ми вже зачекалися! Любка, як завжди, сяяла: срібляста сукня до підлоги, хитромудра зачіска, помітний макіяж. Поруч із нею крокував Колюсик – увесь такий інтелігентний, у модному костюмі і з метеликом
Життєві історії 0
— Іринко, ти чого там копаєшся? – пролунав із передпокою нетерплячий голос Павла. – Запізнимося ж! — Іду-іду-іду! – Ірина востаннє критично оглянула себе в дзеркалі, поправила пасмо,
— Я живу он там, – Валя показала в бік сусіднього будинку. – На п’ятому поверсі в третьому під’їзді. Мені вдома стало нудно, і я вирішила піти погуляти. Там за нашим будинком на площі ялинка красива, ошатна. Я ходжу її дивитися. Удома в мене немає ялинки. – Валя зітхнула, присівши на лавочку поруч із Ларисою. — Ось як… А чому твої батьки не стали ставити ялинку? – запитала Лариса, роздивляючись Валю. Одягнена дівчинка була простенько, але акуратно. Пуховичок, чобітки, шапочка – все було в гарному стані. Не схоже було, що вона з неблагополучної сім’ї.
Життєві історії 0
Тридцять перше грудня 2020 року. Лариса поверталася з роботи. Місто виблискувало різнокольоровими вогниками, готуючись до зустрічі найулюбленішого багатьма свята – Нового року. У магазинах і на вулицях було
— І ось майже з самого початку того свята почалося: «А пам’ятаєш, Ігорьку, як ми запалювали?», «А пам’ятаєш, як нас твоя мама в ліжку застала?» Боже, і всім смішно. І нічого, що я сиджу тут же, поруч. Напевно, у них у компанії вважається це звичайною справою, але мені було дуже неприємно, – згадує Віра. — А Ігор якось намагався це припинити? – цікавиться подруга. — Намагався, хмурився, просив перестати. А толку? Дами підпили, одна просто при мені почала вішатися на мого чоловіка
Життєві історії 0
— Він наполегливо збирається, вчора, по-моєму, гроші переказував, знаю, що там скидаються, – сумно каже Віра подрузі. – І головне, поводиться в побуті, наче нічого не сталося і
Радісно посміхаючись, Марина забігла в офісну будівлю і попросила охоронця не попереджати чоловіка про її візит. Той розуміюче підморгнув. Марина увірвалася в кабінет і застигла як статуя, її чоловік був там у розстебнутій до пупа сорочці. Краватки на шиї не спостерігалося, а поруч із ним – незнайома блондинка в блузці, на якій не завадило б застебнути кілька ґудзиків. Її піджак валявся на підлозі. Сцена була настільки недвозначною, що ні про які виправдання й мови не йшло
Життєві історії 0
Спопеляючим поглядом дивилася Марина на чоловіка, який поспіхом застібає сорочку: «Я дивлюся, ти вже розпакував свій подарунок»? Поруч натягувала піджак незнайома їй блондинка. — Мариночко, ти все не
Залишився Степан один, кішки на душі шкребуть, за Любу переживає. Сів на лавку під вікном, задумався. Задумався і носком чобота землю колупає. Придивився, земля пухка, ніби копали недавно, а навіщо тут копати, та й кому, крім нього. Раз інший чоботом підчепив, а в землі згорток якийсь. Пташине пір’я зі згортка в різні боки стирчить. Підняв, розгорнув, а всередині цвяхи іржаві, голки, зола, лушпиння якесь. «Що таке?» – поморщився Степан, та вбік відкинув. Так і просидів до темряви. Спати ліг, чи то спить, чи то ні, тільки бачить, у кімнату Люба заходить
Життєві історії 0
Не вірив Степан Василенко ні в Бога, ні в чорта, у себе вірив, у руки свої робочі вірив, навіть у світле майбутнє ще вірив, хоча часи були важкі,
— Та будь ласка, – відповів зять без найменшого натяку на якісь докори сумління. – Зараз же орендарям напишу, щоб виїхали протягом 2-х тижнів. Ключі вам поштою надішлемо. — І гроші вишлеш за рік, який там ці самі орендарі прожили? – поцікавилася Євгенія Іванівна. — Ну мамо! Ну що ти, справді, – почала Ірина гасити сварку. – Ну не подумали ми, що тепер… Вибач. — А що ти в неї вибачення просиш? – заявив зять. – Вона житло віддала нам у тимчасове користування. Яка їй різниця, як ми ним користуємося? Гроші? Повернемо, не відразу, але повернемо
Життєві історії 0
— Ні єдиним словом не обмовилися, – ображається на доньку і зятя Євгенія Іванівна. – Виявляється, здали її вже майже рік тому і з цих грошей платили свою
«Ось життя яке, – думала старенька. – Усе життя збираємо образи. На словах прощаємо одне одному, але підла пам’ять підсовує ці образи, і все хороше забувається. А ось згадається щось приємне, і одразу відчуваєш, що любов-то нікуди не поділася. Вічне питання, куди йде дитинство? Та нікуди воно не йде, воно нашаровується в чарівній скрині, а скриня ховається в затишному куточку душі. І порятунок від сварок із дітьми в цій скрині, варто тільки згадати їхнє дитинство. І мій порятунок у моїх чудових дітях»
Життєві історії 0
Бабуся Марія вперше за п’ять років вирішила поставити ялинку на Новий рік. Раніше щороку прикрашала, але раптом на голову бабусі Марії обрушилася реновація. Її старий дерев’яний, добротний будинок,

You cannot copy content of this page