– От не стане мене і так тебе й не побачу. Ти взагалі чи з глузду з’їхав? Якщо б я могла, так сама б уже в гостях у тебе була. Та куди мені? У мене он поросята, кролі, телиця дійна, курей без ліку, каченята, а ще Павло обіцяв індичок малих приперти
Час не стоїть на місці, і як би це прикро не звучало – всі ми потроху старіємо. І що старшими стаємо, то більше усвідомлюємо цінність зустрічей не тільки
— Поїсти зроду не приготує, почне син її питати, що, мовляв, робила, а вона у відповідь: «Прала». Людо, ти уявляєш, як це, не в ополонці прати, не в кориті, тягаючи воду з колодязя, а в машинці, яку тільки завантажити і кнопочку натиснути?
— У п’ятницю ввечері й прийшов, сказав, що завтра тесть із тещею приїдуть, на вихідні Аню до себе заберуть, а він хоча б відпочине в мене, – ділиться
Замість картоплі довелося варити макарони. Дідусь зчинив скандал, макарони він не любить. Наді хотілося надіти дідусеві каструлю на голову, і вона б це зробила, чесне слово зробила б, але тут у квартиру подзвонили
Надя терпіти не могла тісної кухні, дідуся, який оббріхував її матір, що доглядала його вже п’ять років, плісняву у ванній кімнаті, герань на вікні, балкон, заставлений коробками. Скоро
«Якщо хочеш знати, який вигляд матиме твоя дружина через тридцять років, подивися на тещу»
Леонід Миколайович, людина кришталевої інтелігентності та ангельської доброти, мав у своєму ідеальному світі одну крихітну, але дуже стійку антипатію – свою дорогу тещу. Так-так, зізнатися в такому гріху
До випікання короваю Галина приступила в четвер. Так заведено за традицією. А до цього купила сім різних пакунків борошна. Баба Орися сказала, що належить із семи мішків борошно на коровай брати. Галина постаралася
Син зібрався одружуватися. Звісно, це щастя! Але й клопоти. Наречену привозив, але якось наскоком. Галина змусила чоловіка підремонтувати паркан і ґанок, зробила в хаті прибирання. Тиждень усе вимивала-чистила.
— Приймеш у прийми? Я все розпродав: худобу, будинок продав. За тиждень треба будинок звільнити. Знаєш, без тебе стало зовсім зле, тоскно, й нічого не радувало. Навіщо мені це все? Я роблю тобі офіційну пропозицію руки й серця! А ще запрошую у весільну подорож. Я ж ніколи ніде не був
Галина Іванівна вже майже п’ять років отримувала пенсію, але продовжувала працювати на заводі кольорових металів на ділянці спайки. У простої людини потреба, напевно, ніколи не закінчується: то одне
— У будні він працює, й ми з дитиною його не бачимо, — сердиться Поліна. — У вихідні він скаче по озерах і полях, і ми його не бачимо. Я, чесно, вже мало розумію, я заміжня чи ні?
Єдина тема, через яку сваряться зараз Поліна з чоловіком, — це його друзі та його захоплення. Щоправда, тема ця велика, вона розростається й заповнює собою вже майже весь
У свекрухи завжди знайдеться для всіх тепле слово, невістку вона обов’язково за щось похвалить: за нову сукню, яка вигідно підкреслює фігуру, за нове призначення: «А я й не сумнівалася, що ти молодець, хто гідніший за тебе? Нікого немає!» І похвала ця щира, не чергова
На Ганнусю сердиться її ненька. Суть претензій така: у доньки ближчі й довірливіші стосунки зі свекрухою, а не з нею. Прикро. — Не вважаю себе в чомусь винною,
Усіх жінок бабуся ділила на коштовних перлин і безбарвний пісок. Вона садовила онука за стіл, пильно стежачи, щоб жоден пиріжок чи млинець не втік на подвір’я між обідами, наливала йому запашний чай чи парне молоко у велику білу кружку, розцяцьковану червоним горошком, сідала поруч і повчала
Третя наречена за останні півроку зникла з життя Павла, наче ранковий туман. Цього разу її прощальний крик розрізав тишу кафе, змушуючи відвідувачів ще довго обертати голови в бік
— Це добре, що ви такі, – раділа мати Лілі, – чи це не щастя? Будуєте своє гніздо, ось і дитинка скоро буде. А це – величезна радість
Ліля на думку матері засиділася в дівках. Жінка раз у раз спонукала доньку завести кавалера, і бути більш поступливою та м’якою. — Ти зі своїм характером точно одна

You cannot copy content of this page