Ключ у замку скрипнув, і я відчула недобре — пахло яблучним пирогом Тамари Іванівни, який я не переношу через корицю. Вона стояла біля плити, в моєму фартуху, наспівувала. На столі — її пиріг
Ми з Сашком одружилися три роки тому, і спершу все здавалося ідеальним. Його мама,
Ігор знав, що ця красива тітка, яка приїжджає раз на рік і привозить купу подарунків, і є його справжня мама, але… любив він тітку і її вважав матір’ю, про що й сказав, коли йому виповнилося дванадцять. — Мені байдуже, чуєш… Для мене ти мама
Ігор знав, мати недолюблює його Ірину. Але не запросити не міг. — Ігорчику, а
— Ви не уявляєте, Віро Іванівно, як важко жити з вашим сином. Він абсолютно не розуміє елементарних речей. Навіть туалетом, вже вибачте, користуватися не вміє. Сто разів доводиться повторювати йому одне й те ж. А толку — ні-я-ко-го
— Терміново приїжджайте! — у голосі невістки Віра почула не тільки наказ, а й
— Ах, ось воно що… — здивувалася Валентина, — та ти дружину привів. Так ось кому шматки їжі тягав. Треба ж! Рито, глянь-но! Мій кіт одружився
Валя присіла відпочити на ганку своєї дачі. Весна ставала дедалі теплішою та сонячнішою. Поки
«Не сумуй, Дружок. Я ненадовго. Ось грошей зароблю і приїду. А ти поки бабцю Марію слухайся і чекай!» І Дружок чекав. Навіть коли бабця Марія, вчергове наповнюючи його миску, заплакала: «Зник твій Максимко. А ти, бідолаха, все сподіваєшся
Цього літнього ранку Дружок чекав. Він звик чекати. Літня зелень змінювалася осінньою охрою, потім
Не кажи постійно це слово — ювілей, не дуже приємно чути. Ювілей! Теж мені, дожив до такого, — Віктор з великим задоволенням підчепив кружечок смаженої картоплі і відкусив від рум’яної курочки, посипаної зеленню з часником
— Вікторе, ти хоч список гостей на свій ювілей склав? — Маргарита поклала чоловікові
— Марино, ти цю годувала чи мила? – Втомлений і сонний Сергій увійшов до ванної, де Марина домивала одну з доньок. — Не пам’ятаю. Щоб не втрачати даремно час – піди поки свою нагодуй, потім поміняємося. — А якщо вона вже їла? — Значить, міцніше спати буде
— Марино, не хочу здатися грубою, але у вас дівчинка завжди так поводиться? Мені
— Олю, ти зовсім чи що? Чому тарілка брудна? — Тому що ти її не помив. Прислуги немає. У мене діти за собою посуд миють, а ти, дорослий чоловік, переломишся? Зі шкарпетками біля ліжка Оля теж боролася мовчки. Не прибрав у кошик — шукай на вулиці. Щоправда, Мишко схаменувся тільки тоді, коли чисті шкарпетки закінчилися
— А ти не боїшся ось так одразу на чоловіка насідати? Сполохаєш же, втече
— Ні, все-таки неправильний у тебе кіт, Олено, — Іван прицмокнув. — Розбалувала ти його. Корм купуєш, а він його й не їсть, ласощі всякі. Він що, дитя мале? Кіт — це кіт. Він повинен їсти рибу, а ще краще мишей ловити. Ну нічого, ось ми з тобою одружимося, я навчу його, як бути справжнім котом
Олена Семенюк страшенно хотіла заміж. Усі її подружки давно відгуляли весілля, одна вона залишилася.
— Оленко, ти не повіриш, — продовжила Настя, її голос зірвався. — У Вадима є син. Від тієї жінки. Йому шість років, він цього року до школи йде. І я нічого не знала! Ні-чо-го! А Лариса Петрівна весь цей час з ним спілкувалася, з його матір’ю зустрічалася, подарунки йому купувала. А нещодавно, після того як я все дізналася, поставила його фото на заставку в телефоні
— Олено, я її ненавиджу, — поділилася з подругою Настя, і її голос тремтів

You cannot copy content of this page