— Синку, а що тобі подарувати на іменини? Кухонний комбайн або набір сковорідок чи каструль? Ну що ти на мене так дивишся? Ці речі тобі точно в господарстві знадобляться, ти ж у нас усе чоловіче розгубив, поступово на жінку перетворюєшся. Ніколи, Рома, я б не подумав, що ти так мене зганьбиш! Це ж вистачило розуму при гостях сказати, що ти підлогу миєш! Над нами тепер усі родичі сміються
— Синку, а що тобі подарувати на іменини? Кухонний комбайн або набір сковорідок чи каструль? Ну що ти на мене так дивишся? Ці речі тобі точно в господарстві
Свекруха поставила перед Ганною кухоль і відкрила холодильник, щоб дістати якісь банки. Кухоль був брудний. Аня дуже здивувалася цьому, зазирнула в кухоль сина, очікуючи, що це просто їй дістався такий. Але ні. І в нього на колись світлому внутрішньому боці кухля явно виднілися «річні кільця» від чаю чи кави. Аня перевела погляд на розпочату баночку з медом. Та була липка, в бурштинових краплях. Тарілки, що Тетяна Андріївна поставила перед гостями, теж чистотою не вирізнялися. Ганна занервувала. Узяла свій кухоль і сина, встала, щоб їх помити
Ганна «віддячила» матері чоловіка після того, як побачила, в якому брудному кухлі та подає їй чай. — Ой, радість яка, мої рідненькі приїхали! Які молодці! Давайте за стіл!
Яке ж було здивування свекрухи, коли вона побачила щасливих онуків, які наминали гамбургери і запивали їх колою. А навпроти них сиділа її невістка, спритно орудуючи ножем і виделкою, вона жувала великий стейк із м’яса. Марія Семенівна підійшла до столика і втупилася на Ірину. Побачивши перед собою свекруху, та перестала жувати, опустила очі й витерла рот серветкою. — Тобі не соромно, Іро? Усім світом для вас гроші збирали, бажали вам якнайшвидше зробити ремонт і купити продукти, щоб діти домашню їжу їли! А ти!.. – із докором вимовила Марія Семенівна
Марія Семенівна збиралася в магазин. Більшість продуктів закінчилася ще днями. Пенсіонерка ледве дотягнула до пенсії, і сьогодні прийшла її заслужена багаторічною працею допомога. Треба купити крупи, макарони, дещо
— Слухай, а куди мама твого благовірного діває свої незліченні тисячі від оренди трьох квартир? – не розуміє подруга. – Харчується ікрою та лобстерами? Одягається від кутюр? Відпустки на Кубі проводить, а вихідні в Парижі? Та що ти! Нікуди вона гроші не витрачає. Відпочиває вдома або до приятельки на дачу виїжджає на тиждень, харчується дуже скромно, одягається… одягу в неї вистачає, але таких грошей він не вартий, звісно. Гроші свекруха збирає. Заради того, щоб збирати. Скільки в неї – ми не знаємо, вона взагалі не любить це питання порушувати
— Інших варіантів і не було в нас, – сумно каже Діана. – І з того, що свекруха так старанно натякала на те, що з нетерпінням онуків чекає,
Здавалося б, у Ангеліни вихідні на роботі будуть, можна поки що переїхати до мами в заміський будинок, пересидіти там, а потім уже спокійно перебратися в нову орендовану квартиру. Речі в них із сином, звісно, є. Але не меблі, подруга готова відправити на допомогу свого чоловіка з машиною. Тільки мама Ліни відмовила. Категорично. І у зустрічі Нового року, і в тимчасовому проживанні протягом 10-ти днів. — Вирішуй свої питання сама, а на мене це не вішай
— Дякую, що хоч ти допомагаєш, – каже Ангеліна подрузі. – Усе так навалилося, жах просто. Ну гаразд, не до святкового столу, куплю тільки солодощі Ілюші, добре хоч
— Ви купили курей, щоб Аллу годувати? – не могла повірити в почуте Таня. – Сестриці тридцять років, вона давно доросла і не бідна панянка. — Для нас ви завжди залишаєтеся дітьми, – міркувала Віра Петрівна. – Ми завжди готові з батьком останнє віддати заради вас
— Ви купили курей, щоб Аллу годувати? – не могла повірити в почуте Таня. – Сестриці тридцять років, вона давно доросла і не бідна панянка. — Для нас
Павло дивився на своє маленьке диво, відкривши рота, і мало не забув вручити букети. Білий медсестрі, а яскраво-червоний коханій дружині, яка подарувала чоловікові дитину. Медсестра, судячи з усього, чекала більшого, ніж просто букет квітів, тому недбало кивнула. А ось Люда прийняла свій шалено красивий презент із важким зітханням. І знав Павло, про що дружина думає в цей момент. Букети дорогі, занадто дорогі для них. Зайва трата грошей, які могли б бути витрачені на більш потрібні справи
Морозним грудневим ранком біля високого ґанку будівлі, в якій дарують немовлятам життя тендітні жінки, припаркувалася старенька дев’ятка. З-за керма метушливо показався молодий симпатичний чоловік і дістав із заднього
Прийшла додому, а пропозиція сусіда все з голови не виходить: «Навіщо він це сказав? Як це він собі уявляє? Приїде до свого брата з чужою незнайомою жінкою ще, до того ж, із хворою. Буду я в них там усю ніч кашляти, – і раптом думки в іншому напрямку пішли. – А я б з ним поїхала. Він чоловік непоганий, працює і заробляє. Дружина від нього пішла, діти виросли й роз’їхалися. Може, хоч раз у житті в лісі побувала б»
— З понеділка я вас виписую на роботу – вимовила лікарка і додала. – Якщо не хочете більше хворіти, звільняйтеся з заводу і міняйте клімат. Треба переїжджати туди,
Річ у тім, що мама чоловіка гроші, надіслані сином, не витрачає. Вона їх збирає. Продовжуючи купувати за акціями найдешевші продукти, не купуючи собі нового одягу і взуття. І добре б, якби вона доньці або її дітям купувала щось, крім себе. Але ж ні, дочці свекруха не дає ні копійки. — Ходить як волоцюга, – каже Віра
— Посварилися вкотре. У нас дочка в декретній відпустці, а в них іпотека, я б краще їм додаткові гроші дала, – злиться Віра. – Там онука в нас,
— А зі мною, значить, ти старий, старий?! – слова дряпали горло. – Що ж ти раніше мовчав? Що ж усі ці роки терпів? У цю секунду я зрозуміла: ось вона, зрада. — Та зрозумій ти! – він у серцях махнув рукою. – Мені шістдесят п’ять – це не кінець життя! Я тільки на пенсію вийшов, у мене все попереду. Хочу радіти життю, а не киснути вдома
Ніколи не думала, що у свої шістдесят три роки опинюся в такій ситуації. Тридцять вісім років спільного життя з Нестором Сергійовичем – і ось, під свято, він заявляє

You cannot copy content of this page