Головна

Selena

— Артема погодував? Спить? Єгор обернувся зі сковорідкою в руці й подивився на дружину абсолютно переляканим поглядом. — Ти ж мала забрати сина з дитячого садка. Аня напружилася, але потім усміхнулася. — Жартуєш? Ну правда, куди він сховався? — Ань, я серйозно. Артема немає вдома
Життєві історії 0
— Єгоре, привіт. А ти Артемка забрав із дитячого садка? – Аня говорила схвильовано і швидко. — Я? Ні. А чому я? – відповів запитанням на запитання чоловік.
— Господи милосердний, святі угодники! – сплеснула вона руками. – Та тут цілий дитячий садок! І всі ці діти будуть жити тут? — Тимчасово, – поспішив запевнити її Дмитро. – Буквально кілька тижнів… — Два тижні? – Ганна Петрівна схопилася за серце. – Голубчику, та ви з глузду з’їхали! Тут же шум буде, біганина… А в мене тиск
Життєві історії 0
— Дмитрику! Братику, ти тільки не хвилюйся… Від цих слів у Дмитра всередині все похолоділо. Коли сестра починала розмову такими словами, чекай біди. Востаннє після такого вступу вона
Григорій подивився вниз, на своє взуття, і відповів: — Так. Ходжу ще погано, звикаю. — Приїжджай скоріше, Гришо, удома і стіни лікують, ми тебе чекаємо. — Так, щойно випишуть, зателефоную. Григорій кинув телефон на табуретку поруч і закивав головою: — Бачу, як сумуєте, як чекаєте. Григорій зняв куртку і повісив її на вішалку. У дзеркалі передпокою на нього подивився зовсім сивий старий. Гриша навіть злякався. Немов хтось чужий стояв навпроти
Життєві історії 0
У напівпорожній квартирі було надзвичайно тихо. Григорій відчинив двері своїм ключем і увійшов усередину, він нікого не попереджав, що повернеться так скоро. Різкий порив потягнув вхідні двері всередину
— От якби був у нас свій будинок, як у баби Віри, то нам тоді без кішки було б не можна, – пояснював хлопчик. — Так мені не можна з тваринами під одним дахом, – нагадувала мати синові. — Ну, то для них на своєму подвір’ї можна і свій будиночок збудувати, невеличкий, із батареєю, з віконечком, а ти з нами – у великому домі, мамо… – немов планував син. Батьки ствердно кивали, погоджувалися з доводами сина й усміхалися
Життєві історії 0
Подружжя Світлана та Іван жили на околиці невеликого міста, саме в тому місці, де їхній триповерховий будинок був останнім у низці багатоквартирних будинків старої споруди. Далі починався приватний
— Володенька, рідний, потерпи! Зараз тобі стане краще! Ти тільки дихай, будь ласка, дихай глибше! А на чоловіка було страшно дивитися, обличчя набуло якогось бордового відтінку, очі червоні, весь у поту! Надя в розпачі бігала навколо машини, абсолютно не знаючи, що робити. У якийсь момент їй здалося, що чоловік віддає Богу душу, і вона, кинувшись на коліна на цій пустельній трасі і піднявши руки до неба, стала кричати: — Господи, почуй мене, благаю
Життєві історії 0
У Наді зранку був піднесений чемоданний настрій, який може бути тільки в перший день довгоочікуваної відпустки. Сьогодні вони з чоловіком Володею їдуть у відпустку! Ні, ні не за
— Мама твоя, як би сказати… Я соромлюся твоєї матері… Ти пізня дитина. На весіллі будуть успішні, багаті люди, що скажуть? Давай, її на весіллі не буде. — А тобі не все одно? – незадоволено промовив він. – Це мама моя, я виріс без батька, тому ближче за неї в мене немає нікого, мені байдуже, хто що скаже
Життєві історії 0
«Я соромлюся твоєї матері, давай, на весіллі її не буде»… — Давай скажемо, що твоя мама захворіла? Га? Гості зрозуміють. — Як захворіла? – сторопів молодий чоловік, який
— Базарна ти моя, на господарів значить наймитуєшся, мерзнеш… роботи чи що немає? — А де вона зараз є? То скорочення, то зарплата копійчана… рада б піти хоч у хатню робітницю, хоч у куховарку, аби тільки в теплі, та нікуди поки що… може вам помічниця потрібна? Пельмені, холодець… усе смачно готую… — Мені жирне не можна. — Ну, тоді супчики, курка, печеня, каші, салати… прибрати можу
Життєві історії 0
“А морозець добре так щипає щічки”, – подумав Анатолій Васильович, поспішаючи до машини, – та й не морозець, а справжній мороз, – бурмотів він. Щоб скоротити шлях, пішов
— Що там з вечерею? – увійшов Денис на кухню. — Готую. — Ясно. А я тут собі нову комп’ютерну гру купив, наша українська, – похвалився він. — І дорого коштує? — Та яка різниця, – відмахнувся чоловік. – За кредити і квартиру я заплатив. Тож, це вільні гроші. «Ось як, – подумала Саша. – Вільні». У неї такого поняття не було, а якщо і з’являлося щось, то вона поспішала порадувати близьких. А коли її хтось радував
Життєві історії 0
Олександра поспішала додому, тримаючи в руках два пакети. Учора вона отримала зарплату і вирішила порадувати своїх домочадців. Чоловікові купила дорогу каву, знаючи, що він жити без цього напою
Першим на стіл тарілку з гарячим борщем Олена поставила батькові сімейства. Швидко нарізала хліб, сало, подала доньці голівку часнику, щоб та допомогла його очистити. Дуже швидко на столі з’явилися й інші тарілки. Старший син, повторюючи за батьком, брав із тарілки шматок сірого хліба, вкривав його тоненькою скибочкою копченого сала і відправляв до рота, чергуючи з ложкою борщу. Головки часнику батько зі старшим сином швидко по черзі розібрали, залишивши блюдце порожнім
Життєві історії 0
За столом довелося потіснитися. П’ятиметрова кухня вже не вміщала п’ятьох людей: двох дорослих і трьох дітей. — Костя, табуретку принеси з вітальні. Сімнадцятирічний юнак закотив очі, але слухняно
— Ти йому в доньки годишся, він трохи молодший за твого батька, Алло. Може, пройде? – мати благально подивилася на неї. — Ти зла! А кажеш, що любиш! Чому ти не розумієш, що з ним я щаслива? — Щастя не тільки у величезному будинку і яхті. Щастя в іншому. Усе життя ж із цією людиною тобі жити. Дітей виховувати. — У нього є дорослий син. Йому тридцять. — Ну ось, він навіть старший за тебе. Онуки й діти одного віку будуть, – не відступала мати
Життєві історії 0
— Доню, ну ти що? У тебе з математикою завжди добре було, рахувати вмієш. Тобі двадцять вісім, а йому п’ятдесят буде! — Люблю, нічого не можу із собою

You cannot copy content of this page