Головна

Автор: Selena

– Доброта – вона, Женю, ось звідси йде, – він показав на груди, – самому цього не навчитися. Он, Алінка, яка тобі оченятами стріляє із чоловічого відділення, вона без душі, збирачка подарунків. Сама нічого нікому подарувати не може. Красива, так. Але порожня. А в нашій професії, якщо без душі до справи підходити, упустити можна найдорожче – життя людське
Життєві історії 0
— Слухай, тобі ж однаково де Новий рік зустрічати, у тебе ні кошеняти, ні дитини. Ну, Марино, – напарниця гундосила другий день поспіль. — У тебе теж ні
– Як тут опинилася? – Йому хотілося вірити, що жінка тут одна, і що немає більше свідків. Це було б краще, але все одно не тішило його, адже він розраховував на повну відсутність людей. До найближчого села звідси кілометрів сім… от і незрозуміло, як вона тут опинилася, яким вітром занесло худорляву, великооку особу – на перший погляд, років під сорок, а за її комплекцією – так взагалі підліток
Життєві історії 0
З зусиллям рвонув на себе ручку дверей – почулося, як вилетів гачок і пролунав приглушений крик. Скрикнув хтось перелякано, і одразу замовк. Він розраховував на притулок для свого
— Ну, що Юрко, ось і поріднилися, – онука в нас тепер є, – усміхнувшись, сказав він. Разом сіли за огорожею на лавку, хвилин п’ять просто мовчали, шкодуючи про те, що радість була б іншою, якби їхні діти жили разом. — Тимохо, ми з Лідою, як і обіцяли, допомагати будемо. Ну а Кирило… він теж не відмовиться, і доньку на себе запише, як обіцяв, у дівчинки батько має бути. — Та це вже справа п’ята, головне, як тепер Оксанка з дитиною життя своє влаштовуватиме, ось у чому питання
Життєві історії 0
Весняний день згасав, як свічка, втрачаючи свої останні промені, а Юрко з Тимохою все сиділи в сінях за столом, і розмова їхня ніяк не переривалася. — Ось у
— Тату, а де мама? – Настя, піднявши голову, зазирала в обличчя батькові й відчувалося, що дитина турбується. — Сам хотів би знати. — Напевно, на роботі затрималася, – безтурботно сказала молода жінка, – мама каже, вона завжди затримується, просто не встигає. – Вона знову обдарувала Ігоря білозубою посмішкою. – Тож вибачте, я тут замість вашої дружини… зараз вечерю приготую, нагодую вас… — Дякую, не треба, там у холодильнику є їжа, Іра готувала
Життєві історії 0
— Якби в добі було не двадцять чотири години, а хоча б годин тридцять, тоді можна встигати й удома, і на роботі, і дітей у садок, і самій
Ніна Аркадіївна заробляла і на хліб, і на масло, цілими днями сидячи на цьому стільчику. Такий бізнес вона з господарем ринку організувала одразу, рік тому, щойно будівлю ринку 2000 року ввели в експлуатацію. Площа була велика, розділена на три сектори: продукти, одяг і господарські товари. За відвідування туалету потрібно було платити. Звісно, для продавців і ще деяких категорій вхід був безплатний, точніше входив в орендну плату
Життєві історії 0
— Навіщо залишила, якщо грошей навіть на туалет немає? – літня, неосяжних розмірів, жінка, що сиділа на табуретці біля дверей з маленькою вивіскою «туалет», кивнула в бік живота
— І готувати не потрібно, стояти біля плити, чому ми раніше не ходили Новий рік зустрічати? – запитала Ганна Тимофіївна в чоловіка, але тут же сама відповіла. – Сподобається, будемо завжди в гості ходити. Готує Ірина чудово, стіл дивовижний накрила, підемо. — Готує, так, сусідка добре. Курочка з соусом дивовижно вийшла, я прямо наївся і пальці облизав. — А закусок скільки, ти бачив? — Я всі їх спробував, Аня! — Все, вирішено, йдемо! Але коли дні на календарі переступили половину грудня, Ірина Матвіївна озвучила запрошеним суму, яку необхідно буде внести за продукти на стіл
Життєві історії 0
— Слухай, ну по дві тисячі з носа – це грабіж серед білого дня! Я розумію, гривень по п’ятсот скинутися, а на дві тисячі що там брати? Вона
— Артема погодував? Спить? Єгор обернувся зі сковорідкою в руці й подивився на дружину абсолютно переляканим поглядом. — Ти ж мала забрати сина з дитячого садка. Аня напружилася, але потім усміхнулася. — Жартуєш? Ну правда, куди він сховався? — Ань, я серйозно. Артема немає вдома
Життєві історії 0
— Єгоре, привіт. А ти Артемка забрав із дитячого садка? – Аня говорила схвильовано і швидко. — Я? Ні. А чому я? – відповів запитанням на запитання чоловік.
— Господи милосердний, святі угодники! – сплеснула вона руками. – Та тут цілий дитячий садок! І всі ці діти будуть жити тут? — Тимчасово, – поспішив запевнити її Дмитро. – Буквально кілька тижнів… — Два тижні? – Ганна Петрівна схопилася за серце. – Голубчику, та ви з глузду з’їхали! Тут же шум буде, біганина… А в мене тиск
Життєві історії 0
— Дмитрику! Братику, ти тільки не хвилюйся… Від цих слів у Дмитра всередині все похолоділо. Коли сестра починала розмову такими словами, чекай біди. Востаннє після такого вступу вона
Григорій подивився вниз, на своє взуття, і відповів: — Так. Ходжу ще погано, звикаю. — Приїжджай скоріше, Гришо, удома і стіни лікують, ми тебе чекаємо. — Так, щойно випишуть, зателефоную. Григорій кинув телефон на табуретку поруч і закивав головою: — Бачу, як сумуєте, як чекаєте. Григорій зняв куртку і повісив її на вішалку. У дзеркалі передпокою на нього подивився зовсім сивий старий. Гриша навіть злякався. Немов хтось чужий стояв навпроти
Життєві історії 0
У напівпорожній квартирі було надзвичайно тихо. Григорій відчинив двері своїм ключем і увійшов усередину, він нікого не попереджав, що повернеться так скоро. Різкий порив потягнув вхідні двері всередину
— От якби був у нас свій будинок, як у баби Віри, то нам тоді без кішки було б не можна, – пояснював хлопчик. — Так мені не можна з тваринами під одним дахом, – нагадувала мати синові. — Ну, то для них на своєму подвір’ї можна і свій будиночок збудувати, невеличкий, із батареєю, з віконечком, а ти з нами – у великому домі, мамо… – немов планував син. Батьки ствердно кивали, погоджувалися з доводами сина й усміхалися
Життєві історії 0
Подружжя Світлана та Іван жили на околиці невеликого міста, саме в тому місці, де їхній триповерховий будинок був останнім у низці багатоквартирних будинків старої споруди. Далі починався приватний

You cannot copy content of this page