— А що, ми дитину не плануємо? — Плануємо, відкладати не будемо, — відповів Степан. — Але в декрет краще все ж іти з допомогою від офіційного працевлаштування, а потім вже, отримуючи ті нещасні копійчані щомісячні виплати
— Так сталося, що моя майже колишня дружина з іншого міста, — розповідає Степан. — Познайомилися в інтернеті, листувалися, я часто їздив до неї, бо маю свою особисту
— Це за кілограм чи за пучок? — За пучок, звичайно, красуне, зі знижкою віддаю. Сам цими руками кріп виростив, зрізав і тобі привіз. Зінаїда Павлівна усміхнулася. Знала – брешуть і не червоніють ці продавці
Зінаїда Павлівна прискіпливо покрутила в руках пучок кропу і перепитала: — Це за кілограм чи за пучок? — За пучок, звичайно, красуне, зі знижкою віддаю. Сам цими руками
У нас тут офіційний захід! Знайомство сватів. Ми три дні готувалися! Клінінг замовили, тато лад навів і в хаті, і на подвір’ї! Хвіртку з воротами пофарбував! Дерева всі побілив! Не дім, а цукерка! – І що? – Я найкращу сукню вдягла, коштовності бабусині дістала, а тато твій навіть краватку вдягнув
– Мамо, якщо допомога потрібна, то сказати треба було. Добре, я знайду гроші, щоб дах перекрити, а з машиною батька пізніше питання вирішимо. Але весілля я скасовувати не
— Знову донька із зятем до свекрухи поїхали на вихідні! І внуків повезли, я їх уже місяць, мабуть, не бачив! Ну не хочуть до нас їздити, то й не треба, мені до того й діла немає! А ти все одно скажи їм, Валю, що недобре так, батька з матір’ю забувати. Перед людьми соромно, до всіх приїхали, а до нас ні
Валентина побачила, що Геннадій задрімав у кріслі біля телевізора. Хай дрімає, він сьогодні напрацювався в городі, втомився. Відпочине, може хоч бурчати перестане, а то бубонить цілій вечір: —
— Та мені без різниці, – кричав Геннадій Семенович, – куди твій трутень там поїхав! Щоб більше ніколи до мене з жодними проханнями не зверталися, не смій телефонувати ні мені, ні матері більше ніколи! Забудь мій номер телефону
— Я за весь час переказав тобі двадцять сім тисяч. Це борг, а тепер порахуємо відсотки, доню. — Які відсотки, тату? – здивувалася Карина. — Ну як які?
Але Дарині не був важливий подарунок її мами, вона все чекала, коли ж свекри повідомлять, що дарують молодятам квартиру, і вони зможуть вже туди переїжджати. Але коли мама й тато Ярослава виголошували тост, то жодної згадки про квартиру й не було. Більше того, вони навіть подарунка не подарували. Мама Дарини хоча б тостер! А ці що?
Дарина тішилася, що знайшла собі чоловіка з житлом. Нині купити квартиру – справа не з легких. Влізти в боргову яму Дарині не кортіло. Це що ж, років двадцять
— Я просто після роботи вирішила забігти до нього, залишити бутерброди, він сказав, що голодний, … а там… – мати заревіла ридма. — Що там, мамо? — А там, схоже, Марія з його роботи. А я йому вірила, Зоє! Я сама перевірила, що в батька інша, він із нею давно зустрічається, хочеш, і ти переконайся
— В батька є інша жінка, я сама перевіряла. Він з нею давно зустрічається, хочеш, і ти переконайся. Мати стояла до вікна обличчям і нервово смикала плечима. Зоя
– Семен сказав, що по акції купив банку ікри, випадково. Подумав, що дешево, от і взяв. Свято скоро, от Світлана Сергіївна відкриє й поласує. – Ага. А вона дзвонить мені сьогодні зранку й щебече, що, мовляв, бутербродиком пригостилася з ікрою на сніданок. Не дочекалася вона свята. Їсть уже! Я там і сіла де стояла. Весь настрій зіпсувала! А мені? Мені – ікру?
– Можете нічого не купувати. Грошима віддайте, – заявила свекруха. – Як грішми? Постривай. За що віддати? – отетерів чоловік. Оксана вийшла з кімнати й тихо причинила за
На вихідних до до борщу Уляна бездумно багато нарізала сала домашнього, що її батьки від бабусі з села привезли. От уже від кого-кого, але від чоловіка Тамара Ігорівна не чекала такої спритності. Поки вона цього не бачила, Олег Вікторович уминав величезний окраєць чорного хліба зі шматочками сала, присьорбуючи борщ і мало не стогнучи від задоволення
— Ви не уявляєте, як я рада, що наші діти побралися, — обійнявши Тамару Ігорівну, усміхалася сваха. Поруч стояв батько невістки й теж радісно усміхався: — Наша Уляночка
– Ви хочете забрати подарунок? Хіба так роблять? – стримуючи гнів, процідила вона. – Чому б і ні? У вас вони все одно лежатимуть без діла, – незворушно відповіла Вікторія Василівна. – За це я дам Златі дві тисячі. – Сережки коштували набагато дорожче, – не стримавшись, заперечила Марина
– Квіточко моя, який подарунок ти хочеш на свій день народження? – бабуся посадила десятирічну онучку на коліна. – У зоопарк хочу, – зніяковіло відповіла Злата. – Навіщо?

You cannot copy content of this page